ЗЕРКАЛО Запорожья

Згадаємо появу ідеї Конституційної Асамблеї і початок її роботи. Дискусії, критика, відмови частини політиків займатися змінами до Конституції в такій спосіб. Проте робота просувалася, чимала кількість пропозицій не викликала сумніву, деякі сприймалися з недовірою, критично.

Не за своїм змістом, а з огляду на те, що глава держави не погодиться вносити до парламенту ініціативу, де, зокрема, передбачена ліквідація держадміністрацій. Мої слова про те, що без такого кроку нічого говорити про розвиток самоврядування і забезпечення справді демократичних засад функціонування держави, сприймалися з розумінням, але скептично: «Що, Карфаген повинен бути зруйнованим?».

Майдан допоміг усім визначитися щодо системи влади, і в тому, вважаю, його головна заслуга. І хоч жертви його виправдати не можна, сподіваюсь, пам'ять про них не дозволить нікому відступитися від ідеї передачі влади народу, під постійний контроль народу. Характерно, що і всі кандидати в президенти у своїх програмах згадують про потребу децентралізації влади. Це реакція на суспільний запит. А погроми та різного змісту протести в Західній і Південно-Східній Україні, непередбачувана анексія Криму переконують – систему слід змінювати невідкладно, інакше втратимо інститути державності, втратимо саму державу.

Мені як соціалістові легко реагувати на виклик суспільства, бо він відображає якраз те, чого ми добивалися всі роки роботи над Конституцією, змінами до неї у 2004 році, спробами завершити політичну реформу. Не варто у зв’язку з цим злорадно повчати вчорашніх хулителів реформи, важливо, що хоч із запізненням та колосальними втратами суспільство і політикум приходять до правильного висновку – Конституцію треба змінювати, треба змінювати практику суспільного життя.

Роботу над текстом Конституції завершено. У ній використані напрацювання Конституційної Асамблеї, рекомендації Венеціанської комісії десятилітньої давнини і пізніші, пропозиції фахівців Інституту держави і права та конституціоналістів з інших наукових установ, громадських організацій, практиків з величезним досвідом у галузі юриспруденції, управлінців з виконавчої влади та самоврядних структур.

Важливо, що підготований не проект нової Конституції, а саме удосконалений варіант чинної Конституції зі збереженням тих переваг, які одержали високу оцінку після її прийняття у 1996 році. Звичайно, у всіх майже статтях зроблені невеликі зміни найперше техніко-юридичного чи структурного характеру. Зупинятися на них у цьому матеріалі не доречно, свій інтерес зможе задовольнити кожен, ознайомившись згодом з повним текстом проекту оновленої Конституції в ЗМІ. Але найпринциповіші зміни потребують засвоєння вже тепер. Хочу при тому підкреслити: вони не предмет дискусії, а наслідок тривалої фахової дискусії, саме в такому сенсі їх і треба розглядати.

Охарактеризуємо зміст важливих новацій.

1. Уточненнями Основного закону знімається проблема федералізації на користь унітарної держави через істотне посилення демократизації місцевої влади, фінансової самостійності місцевого самоврядування, а також демократизацію державної влади загалом, у т.ч. через представництво рад усіх рівнів у вищій установчій владі – Всеукраїнських Установчих Зборах.

Збори – найперше орган контролю з боку народу за діяльністю влади. В ньому представлено близько 3000 депутатів усіх рівнів (включаючи і 450 народних депутатів України), які збираються при потребі для заслуховування звітів Президента, парламенту, уряду, для обговорення і прийняття рішень щодо довіри владним структурам, уточнень принципових позицій Конституції, погодження рішень стратегічного характеру.

Установчі Збори збалансовують центральну владу з місцевою владою і самоврядуванням громад, захищають стабільність Основного закону. Вони приймають рішення щодо змін у його тексті після дотримання визначених Законом процедур, погоджують проведення дострокових виборів, стратегічних угод і т.д. Тобто орган, який насправді представляє весь народ, тримає в полі зору владний механізм, не дозволяє йому збочувати з визначеного шляху прогресивного розвитку країни.

Сьогодні подібну роль намагається виконувати Майдан та ним породжені в різних місцях структури. Зрозуміло, що в певному розумінні це імітація контролю з боку народу. Потрібна ж реальна можливість контролю саме народом і, головне, - на правовій, конституційній основі. Представництво народу через ради задовольняє цю вимогу, робить контроль юридично забезпеченим.

2. Запроваджується збалансована парламентсько-президентська форма правління, що істотно зменшує обсяг повноважень Президента і посилює роль представницьких органів. Демократизується законодавчий процес.

Власне, нормативно оформлюється вимога народу щодо повернення до засад, визначених у 2004 році. Ці засади були потребою суспільства завжди, але проти них виступали всі президенти, заявляючи на виборах про одне, а ставши при владі, діяли протилежно, концентруючи всю владу, створюючи умови для злодійства, корупції, угодовства, кумівства, врешті – для розправи над людьми.

Зміст пропонованих змін не дозволяє повернутись до волюнтаризму і диктатури.

3. Ліквідується президентська вертикаль влади. Замість місцевих державних адміністрацій здійснення виконавчої влади покладається на виконкоми місцевих рад. За главою держави залишається при тому контрольно-наглядова функція.

Тим самим припиняється конкуренція влади на місцевому рівні. Виконавча влада вручається обраним населенням, а не призначеним «згори».

Знайдена оптимальна форма поєднання спільних інтересів держави з інтересами територій і громад при організації виконавчої влади, себто, управління. Голів виконкомів, скажімо, обласних рад обиратимуть саме ради (і звільнятимуть вони) з числа кандидатур, внесених Кабінетом Міністрів і погоджених Президентом. Остаточне слово тут за радою, яка за напрямками роботи своїми депутатськими комісіями формує обов’язки і контролює їхнє виконання ланками і службами виконкомів. Голови виконкомів районних рад затверджуються цими радами з числа кандидатур, рекомендованих обласними виконкомами, погодженими з КМУ. Тобто «вертикаль», єдність дій влади забезпечується, але на всіх рівнях і у всіх ланках її контролюють депутати – представники народу, вона підзвітна і підконтрольна громадам і громадянам.

4. На рівень засад конституційного ладу зводиться положення, за яким забороняються будь-які акти і дії, спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, зміну її конституційного ладу насильницьким шляхом, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на здоров’я населення, порушення прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією та законами.

5. Народові як єдиному джерелу влади в Україні повертається право визначати і змінювати конституційний лад через ухвалення Конституції. Посилюється народний контроль за владою через скорочення строків повноважень усіх виборних органів і осіб, включаючи Президента України, до 4 років, а також обмеження депутатства двома строками підряд.

Нагадую, що обмеження строків – перевірена практика в більшості європейських країн. Це не дозволяє «засиджуватися» депутатам, забуваючи про свою відповідальність перед виборцями.

Водночас запроваджується мажоритарна система виборів депутатів місцевих рад і право виборців відкликати депутата.

6. На конституційному рівні вирішується мовна проблема, щоб припинити спекуляції на ній, врахувати потреби громадян України, вимоги відповідної Європейської Хартії.

Державною мовою є українська, російській надається статус офіційної. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, а також мов національних меншин.

7. Демократизується і спрощується судова влада з метою підвищення відповідальності суддів, забезпечення доступності правосуддя громадянам і законності судових рішень, незалежності судів від виконавчої влади та глави держави. Вводяться мирові судді, реформуються Конституційний Суд та Вища рада юстиції.

Практика показала, що безстроковість обрання суддів привела до їхньої безконтрольності з боку народу. Тому суддів обиратимуть на певний термін, досить значний для забезпечення їхньої незалежності, однак достатній для того, щоб відчувати весь час за собою уважний погляд громадянства, зберігаючи професійну репутацію і совість.

8. Запроваджується інститут охорони Конституції, який забезпечує посилення конституційної законності і стабільності Основного закону. Тільки народ має право на референдумі ухвалити нову Конституцію, або зробити те чи внести зміни до чинної Конституції через Всеукраїнські Установчі Збори.

9. Через механізми введення в дію оновленої Конституції вирішуються на конституційній основі не лише питання дострокових виборів рад усіх рівнів, включаючи Верховну Раду України, а й здійснення політичної, судової, адміністративної реформ та реформи місцевого самоврядування.

Чому саме референдумом треба ухвалити оновлену Конституцію?

Ми бачимо, що тимчасова влада в Україні, як свідчить практика останніх місяців, не має повних ознак легітимності. Так сталося не з її вини, але в таких умовах їй не вдасться зупинити наростання соціально-економічної і політичної кризи в Україні, рух країни до національної катастрофи. За цих обставин позачергові вибори Президента України є абсолютною необхідністю і повинні відбутися у травні за будь-яких умов, оскільки від них залежить поява в державі безсумнівно легітимної влади. Тільки така влада дасть можливість здійснювати необхідні реформи і вести повноцінні переговори на міжнародній арені.

Проте є очевидним, що новообраний глава держави, хто б ним не став, швидко організувати владу по-новому і кардинально змінити ситуацію на краще не зможе без народної підтримки та опори на закон.

Однак сьогодні під сумнів поставлена навіть легітимність самої Конституції України, яку в частині організації державної влади змінювали кілька разів у не правовий спосіб. Такій практиці треба поставити нездоланний заслон. Двадцятилітня історія незалежності України переконує, що прийняття і зміна Основного закону парламентом зводиться в підсумку до підлаштування його змісту під корпоративно-владні інтереси правлячої на той чи інший момент верхівки. При цьому думку Українського народу – джерела влади – ніхто не питає.

Так, Верховна Рада у 1996 році від імені народу прийняла Конституцію України. Але нинішній рівень недовіри до парламенту (в т.ч. через його ставлення до маніпуляцій з Основним законом) зобов’язує відсторонити парламент від ухвалення Конституції, щоб недовіру до законодавчого органу не перенести на Основний закон! Народ має ухвалити свою – народну – Конституцію на Всеукраїнському референдумі,реалізувати своє право на владу в державі. Це зовсім не зневага до парламентської конституційної комісії, де зайняті відповідальні та підготовлені фахівці, котрі напрацювали уже пропозиції, подібні приведеним тут. Просто час вимагає прискорити процес реальної передачі влади під контроль народу, і краще, щоб це зробив сам народ.

Впродовж багатьох років я був послідовним противником спрощення будь-яких процедур щодо змісту Конституції. Чи не ризикуємо ми тепер, пропонуючи референдум? Ні. Зважимо найперше на згадану тільки-но обставину, що стосується парламенту. Його кількісний і політичний склад, зайнятість «гарячими» проблемами, що виникли останнім часом, не дають підстав сподіватись на конституційну більшість голосів при ухваленні змін до Основного закону. Легітимність Конституційного Суду, задіяного в конституційній процедурі, теж викликає запитання. Отже, об’єктивна необхідність здійснення конституційних змін відкладається на невизначений час. Щоб змінити Конституцію, потрібен повнокровний легітимний парламент і легітимний Конституційний Суд. А щоб забезпечити появу такого парламенту, потрібен новий текст Конституції. Це нагадує балачку - «у попа була собака…». На жаль, держава і народ не можуть чекати, поки говірка обридне, практика дає щораз нові докази –Основний закон потрібен зараз як гарантія правового ладу в державі!

Цю колізію може розв’язати лише народ, якщо на перше запитання в бюлетені референдуму: «Чи згодні ви з тим, щоб народ ухвалив Конституцію України в новій редакції?», він відповість: «Так». Друге питання стосуватиметься самого змісту Основного закону. Його норми, переваги і недоліки за 18 років стали зрозумілими усім небайдужим до права громадянам, а зміни до нього – предмет вивчення тепер. Для цього цілком підходить і президентська кампанія, де виборці можуть переконатися і в щирості намірів кандидатів, і краще усвідомити та засвоїти суть змін.

Текст оновленої Конституції України є. Якщо визначити коротко, вона є народною Конституцією громадянського примирення і єднання, значного посилення демократизації та антикорупційності державної влади, істотного розширення безпосереднього народовладдя, збалансованості і раціоналізації системи державного управління на основі права.

Сама чинна Конституція у 72-й статті (норма прямої дії) передбачає можливість проголошення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. І провести його потрібно не пізніше вересня цього – 2014 року. Характерно, що при забезпеченні всіх умов і процедур, передбачених законом для проведення такого референдуму, новообраний Президент України зобов’язаний його проголосити. Це буде його перший реальний крок до оновлення на базі вдосконаленої Конституції усієї системи влади, від Верховної Ради України та уряду і судів, до міських і сільських рад.

Нехай не сприймається сказане контраверсійно, але проведення такого референдуму, можливо, важливіше за обрання глави держави, хоч би тому, що воно відкриває правовий простір до тих реформ, які давно назріли, і до яких закликають нас західні та східні партнери, визначаючи пріоритетним здійснення конституційної реформи в Україні. Референдум розв’язує в цьому напрямку руки і президенту, і кожному громадянину, який прагне безпеки, порядку і права у власній державі.

Олександр МОРОЗ, засновник СПУ