 Нині всі розмахують партійними прапорами, сиплять красивими гаслами, вправляються у «біг-бордному» порятунку країни. А країна тихо сповзає в середньовіччя – з пануванням місцевих «князьків», полюванням на людей, продажністю судів та представників влади на всіх рівнях. Реальні справи роблять одиниці і, звичайно, ці люди стають абсолютно незручними та «неугодними» для нинішніх господарів життя.
Преса розповідала, як Валентина Семенюк-Самсоненко рік тому (на посаді голови Фонду держмайна України) врятувала від незаконної приватизації Одеський припортовий (а також багато інших підприємств). Захист державних інтересів коштував їй посади, але Валентина Петрівна не припиняє боротьби за державну власність і законність. Днями вона подала позови до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо незаконного «доручення» уряду приватизувати (читай, віддати за безцінь) стратегічні державні об»єкти. Тема нашої сьогоднішньої розмови з Валентиною Семенюк-Самсоненко – економічна та енергетична безпека країни. - Днями Ви подали позови до суду про зупинення приватизації стратегічно важливих об'єктів. Які це об'єкти? І чи пробували Ви звертатися до Верховної Ради України? - Кабінет міністрів, поки депутати були у відпустках, прийняв рішення приватизувати Одеський припортовий завод та чотирнадцять обленерго і видав відповідне доручення Фонду держмайна. Соціалістична партія України, і я 20 серпня звернулися до депутатів Верховної Ради з проханням зупинити незаконну приватизацію. Вони ж НАРОДНІ депутати і, за державницькою логікою, мали б захищати державну власність. Але… Ситуація дуже схожа на ту, коли відбувалася приватизація Криворіжсталі. Тоді я також зверталася до суду з позовом про незаконність підготовки і приватизації «Криворіжсталі». І, після двадцяти одного судового засідання (з травня по грудень 2004 року) завод таки повернули державі (його наступний продаж – це тема окремої розмови). Порушення, які є сьогодні при підготовці приватизації Одеського припортового та обленерго, ідентичні. - І що, когось з депутатів «зацікавило» питання незаконної приватизації стратегічно важливих об'єктів? - Ніхто такої позовної заяви не подав, більш того – питання навіть не винесли на обговорення в сесійному залі. Тому я, як депутат Верховної Ради кількох скликань, 30 серпня цього року подала позовну заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якій вказала порушення, вчинені під час підготовки приватизації Одеського припортового. Які це порушення? По-перше, не вивчено кон’юнктуру ринку. По-друге, найстрашніша «бомба», яка закладається з приватизацією ОПЗ, це те, що завод може опинитися сам по собі, а перевалювання продукції, яка йде на експорт з країн СНД – саме по собі. Тобто можливі афери зі створенням дочірніх підприємств, спільних підприємств (так, як це було з Чорноморським суднобудівним заводом, по якому я судилася п»ять років і повертала у державну власність). Тому, в інтересах українського народу (і спираючись не тільки на українське законодавство, але й на норми міжнародного права) я подала адміністративний позов, а також клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення адміністративного позову, в якому наполягаю на зупиненні дії «доручення» Кабінету міністрів і заборони Фонду держмайна вчиняти будь-які дії щодо приватизації. У програмі приватизації, яка була прийнята в 2000 році, в п.1 написано: «Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом держмайна України, і затверджується Верховною Радою України, законом України один раз на три роки, не пізніше, ніж за місяць до затвердження наступного бюджету року та діє до затвердження чергової програми приватизації». Програма була ухвалена 22.06.2000 року. Тобто три роки спливло ще шість років тому! Термін дії закінчився! Торік, коли уряд намагався за безцінь продати ОПЗ, питання приватизації розглядалися на засідання РНБО. І я доповідала, що нормативна база того часу безнадійно застаріла (Це був період, коли Тимошенко організувала похід в Український дім, і в кабінеті одного з заступників голови ВР цю програму, розроблену на замовлення мафії, голосували не картками, а підписами. Завдяки цій програмі стратегічно важливі об»єкти продаються за цінами кіосків). Після моєї доповіді на засіданні РНБО було ухвалено рішення і видано указ президента № 200 від 6.03.2008 року, в якому чітко сказано, що до того часу, поки не буде ухвалена нова програма приватизації, не можна приватизувати жодного (!) об'єкта державної власності. Тому в своєму нинішньому судовому позові я спиралася не тільки на чинне законодавство, але й на укази президента. - Але, схоже, що уряд просто «забув» про президентський указ… - Можливо, але тільки якщо слово «забув» написати в лапках… Указ президента діє, але приватизація з порушенням нормативних документів, триває… До речі, кілька днів тому я звернулася і до Генеральної прокуратури з проханням вжити заходів реагування щодо незаконного розпорядження про приватизацію ОПЗ, і до президента, і до секретаря Ради національної безпеки й оборони. - Приватизація ОПЗ, окрім продажу прибуткового підприємства за смішною ціною, несе й інші ризики. Нещодавно, коли прем»єр-міністр відкривала новий сезон в Одеському оперному (і висловила своє кредо, мовляв, всі проблеми поза стінами храму мистецтва – дрібниці), місцеві екологи намагалися подарувати їй костюм хімічного захисту й протигаз, щоб привернути увагу до можливих екологічних загроз після продажу ОПЗ. Чи знають про ці загрози в уряді та парламенті? - На жаль, і депутатів, і урядовців цікавить сьогодні зовсім інше. Ви знаєте, що в умовах продажу ОПЗ контроль за діями нового власника передбачено лише на п'ять років. Про яку екологію може бути мова? Коли я працювала головою Фонду держмайна, то вимагала запровадити умови безстрокового контролю, - на термін експлуатації заводу. Звичайно, така позиція нікому не подобалася. - А чому мова йде про «доручення» уряду? Адже, за законом, підготовка до приватизації може починатися лише за урядовою постановою? - У нас справді дійшло до того, що підготовка до приватизації стратегічно важливих об»єктів починається на основі доручення прем»єр-міністра. До того ж «доручає» вона як своїм міністрам, так і Фонду держмайна. Але Конституційний суд у вересні минулого року визначив, що Фонд держмайна не є органом виконавчої влади! Тобто Тимошенко не має ніякого права роздавати подібні «доручення». Повинна бути постанова або розпорядження Кабміну. Тобто це вже – кримінал! І розглядати ці порушення треба вже на рівні Кримінального кодексу. - Але, на жаль, порушення щодо приватизації стратегічних об»єктів не обмежуються Одеським припортовим… - В законі про приватизацію державного майна зазначено, що питання приватизації енергетики повинно розглядатися окремим законом. Тобто, відповідно до ст. 5 закону, щоб приватизувати енергетику, необхідно мати закон про особливості приватизації енергетики. Але 2 вересня «Урядовий кур'єр» друкує, що будуть продавати пакети акцій чотирнадцяти обленерго: Волиньобленерго, Дніпрообленерго, Закарпаттяобленерго, Хмельницькобленерго, Крименерго, Миколаївобленерго, Чернівціобленерго, Донецькобленерго, Харківобленерго, Запоріжжяобленерго, Луганськобленерго, Тернопільобленерго, Київобленерго. Обленерго є стратегічно важливими об»єктами і приватизувати їх (тим більш, з порушеннями законодавства) – є злочином проти власного народу. Це означає – добровільно віддати свою енергетичну безпеку бозна кому. А Фонд держмайна на основі «доручення» (тобто писульки) погоджується їх приватизувати. - Можна лише уявити, що буде, якщо віддати обленерго «не в ті руки», не виписавши правил контролю… - Це питання енергетичної безпеки країни! Коли в газеті з»явився цей перелік, я наступного ж дня подала позов до Окружного адміністративного суду про зупинку приватизації. Чому я це зробила? Та тому що, як соціаліст, я виступаю за диктатуру закону. У нас комуністи кричать про «диктатуру пролетаріату», але нині треба захищати насамперед цей пролетаріат (бо люди, які працюють на цих об»єктах, залишаться абсолютно незахищеними)… Я сподівалася, що спеціальна контрольна комісія, яку очолює комуніст Мармазов, зреагує на ці порушення. Але реакції – нуль. Я дванадцять разів за чотири роки подавала до парламенту і програму управління об»єктами державної власності, і програму приватизації, і нові правила щодо приватизації об'єктів стратегічного призначення. Але, на жаль, Верховна Рада їх так і не прийняла. Згадайте, як працювала комісія, яка перевіряла виконання інвестиційних зобов'язань Криворіжсталі. Вісім з дев'яти членів комісії відмовилися підписати звіт, що ці інвестиційні зобов'язання виконуються. Їх всіх звільнили з роботи - щоб не заважали. Сьогодні навіть департаменту контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань у Фонді держмайна немає. Нині він називається – Департамент менеджменту. Тобто приходь і «договоряйся»... До речі, як тільки починаються вибори, Юлія Тимошенко зразу ж розповідає, що вона за реприватизацію, але щойно вибори закінчуються – починає спродувати державну власність «з молотка». А треба не заявами «сипати», а працювати, наприклад, ухвалювати закон про реприватизацію. І якщо в 2004 році я не побоялася президента Кучми, то сьогодні, тим більше, прем»єра Тимошенко – не побоюся. - Ви вірите в справедливість нашої Феміди? На Вашу думку, українські суди (з усіма їхніми «колядниками» та корумпованістю) ще спроможні ухвалювати державницькі рішення? - Я переконана, що в Україні є судді-патріоти, які знайдуть у собі мужність ухвалити правильне для майбутнього держави рішення. У 2004 році я зверталася до Окружного адміністративного суду з позовом про незаконність приватизації «Криворіжсталі» і знайшлися порядні судді, які змогли ухвалити справедливе рішення. Думаю, знайдуться вони й нині. Тепер про ще одне. Днями я проводила прес-конференцію, але жодного журналіста з телеканалів не було. Мені стало страшно. Мовчати про ці зловживання не можна – у нас залишилися лише «крихти» державної власності. Невже немає журналістів-патріотів, які б не побоялися про це написати?.. Чому вони не прийшли? А тому, що кожен олігарх, котрий тримає свій канал чи свою газету, приміряє до себе «кафтанчик» ОПЗ чи обленерго. І він своїх журналістів писати про незаконність приватизації – не пошле. Чи багато ЗМІ надрукували інформацію про судовий позов? Одиниці. Преса (ця горда запорука свободи…) давно вже «приватизована» олігархами. І слава Богу, що є такі газети, як «Селянська правда», які дають можливість людям почути правду. - Днями можна було бачити, як тему злочинної приватизації стратегічних об'єктів намагалися «підняти» на партійні знамена різні політичні сили. Зокрема, й парламентські, які й пальцем об палець не вдарили, щоб урегулювати її законодавчо… - Так, і Арсеній Яценюк раптом почав виявляти небайдужість до цього питання (і навіть зареєстрував відповідний законопроект). Тобто побачили, що я роблю серйозні кроки, і теж почали «ворушитися». І якщо вони справді мають намір щось робити, то це, звичайно, добре. Але в мене виникають питання щодо серйозності таких намірів: чи справа не обмежиться лише передвиборчими заявами, чи вистачить голосів у залі, чи знову не буде блокування? Бо партійним прапором махати легко… - На ОПЗ вже їздять (щоб прицінитися) майбутні покупці… - Минулого року ОПЗ оцінили в 3 мільярди гривень. За тодішнім курсом це було п»ятсот дев»яносто чотири мільйони доларів. Зараз виставляють об»єкт за чотири мільярди гривень. Але якщо подивитися курс на день оголошення – то це вже було п»ятсот десять мільйонів доларів. Тобто за один рік ОПЗ «подешевшав» на вісімдесят чотири мільйони доларів! А курс долара з кожним днем зростає. Не виключено, що на 29 вересня (на цю дату заплановані торги), ціна його може виявитися копійчаною… Але ж це прибутковий, важливий для української економіки завод! Адже яка мета приватизації? Пошук ефективного власника. Менеджмент на заводі працює добре, підприємство є флагманом української економіки. То якого ж ще «ефективного власника» шукати? Та там один метал коштує більше, ніж чотири мільярди! До того ж є ще одне «але». При оцінці ОПЗ ніхто не враховував ціну інтелектуальної власності. - А що таке інтелектуальна власність? - Інтелектуальна власність – це бренд заводу, технологія виробництва, вся наукова база, яка стосується виробництва і бізнесу цього заводу. Це власність держави, яку забули включити в ціну об'єкта. - А в інших випадках – не забули? Наприклад, при визначенні ціни тих же обленерго? - Та ніде про цю інтелектуальну власність і не згадали. Бо стара програма приватизації цього не передбачає. (Мабуть, саме тому наші депутати-мільйонери так і не спромоглися прийняти нову програму: за старою простіше й дешевше «дерибанити» державне майно.) Хоча є ще одна мета нинішньої хвилі приватизації: заробити гроші на президентські вибори. Той, хто йде на такий продаж, розуміє: олігархи за таку подаровану «можливість» слухняно профінансують будь-яку виборчу кампанію. Зверніть увагу – вся Європа, весь світ в період кризи намагається купувати об»єкти. А ми? Ми продаємо. Та за виручені кошти від продажу ОПЗ чи обленерго завтра і одного верстата не купиш. Але я не збираюся зупинятися і мовчки спостерігати, як за безцінь роздають майбутнє країни. Бо пам'ятаю, як у 1994 році, йдучи на вибори, у своєму рідному Ружині дала людям слово, що завжди захищатиму інтереси України і українців. Можновладці зробили все можливе, аби усунути мене від керівництва Фондом держмайна. Соціалістів (які заважали «солодким» планам олігархів) у парламенті вже не було, я залишалася «останньою з могікан» у владі. Парламент проголосував за мою відставку, але, зауважте, президент щодо мого звільнення указу не видав. Тому зараз питання законності мого звільнення я оспорюю в суді. Не тому, що хочу повернутися на посаду. Просто я хочу, щоб депутати, котрі пишуть закони, також їх виконували. - А якщо судове рішення про зупинення приватизації все-таки не буде ухвалено? - Буду звертатися до міжнародних інстанцій. Досвід таких звернень уже маю. Нині у Страсбурзі розглядається позов до держави Україна щодо приватизації закритої акціонерної компанії «Укртатнафта». Свого часу, як керівник спеціальної контрольної комісії, я зафіксувала порушення при формуванні статутного фонду «Укртатнафти». (В держави вкрали частину майнових активів.) Після того, як Кучма підписав указ, я звернулася до Конституційного суду з поданням про незаконність вилучення активів і передачі комерційним структурам. Рішенням Конституційного суду вилучення активів відмінили. Потім, під час виборчої кампанії 2004 року, за допомогою застави і додаткової емісії також намагалися розмити в пакеті акцій «Укртатнафти» долю держави. Але тоді здорові сили в парламенті проголосували закон, який забороняє приватизацію наших нафтопереробних підприємств. У нас залишилася державна доля тільки на «Укртатнафті» (це Кременчуцький нафтопереробний завод) і на нафтопереробній компанії «Галичина», та й ту дещицю хотіли вкрасти. Нині у Страсбурзі розглядається це питання, і ми ще маємо можливість через міжнародні суди повернути державі і 25 % акцій НПК «Галичина» і 18% акцій «Укртатнафти», і мати контрольний пакет хоча б на двох підприємствах. Щоб потім не доводилося безпорадно спостерігати, як піднімаються ціни на пальне під час посівної чи жнив… Це не бізнес – це питання енергетичної безпеки держави! За логікою, інтересами народу мали б перейматися і 450 депутатів Верховної Ради і, в першу чергу, комуністи. Адже комуністи скрізь заявляють, що вони проти приватизації – то давайте, робіть щось. Я хочу сказати тим простим комуністам, які ще сподіваються на партію, що нинішня компартійна верхівка на словах за комунізм, але на ділі: «закони - для буржуїв, але капіталістами будем ми!». Бо що ж виходить? Ми Петра Симоненка на президентських виборах 1999 року підтримали? Підтримали. Я пам»ятаю 2000-й рік, коли на парламент накинули кляп, прямої трансляції не було, журналісти десь пропали, а Симоненко – то з нами – то не з нами. Як кажуть – придворна опозиція. У 2002 під час акції «Повстань, Україно» Ющенко, Тимошенко, Мороз, Симоненко працювали разом. Могли створити більшість. Ні, знов Симоненко з кимось там порадився (мабуть, з Григоришиним, якого у 2002 році допомагав витягати з «кутузки»), і більшість знову не склалася. У 2007 році Симоненко по всій Україні агітує: голосуйте за комуністів, бо соціалісти до парламенту не пройдуть. От вам і «солідарність» лівих сил… Та якби комуністи справді хотіли впливати на ситуацію, то вже давно могли б почати щось робити. Чому, скажімо, Яценюк «підхопив» питання приватизації? Чому не Симоненко?.. Сьогодні ми переходимо рубікон: або Україна буде кинута до середньовіччя (з широкими шароварами і вишитими манішками, але зі знищеними технологіями), або ми нарешті почнемо дбати про державні інтереси і ставатимемо сильною країною. Якщо ми цю незаконну приватизацію не зупинимо, то наступним «з молотка» піде останнє народне багатство – земля.. Розмову вела Світлана ГАЛАТА |
/Развернуть добавить новый комментарий…